«…овец ведут козлы»-«грешники двуязычные».
У травні 1650 р. прибули в Чигирин посли з дарунками від султана турецького, від царя московського і від короля польського. На Раді, яка тоді відбулася, проти угоди з Москвою виступили молоді старшини на чолі з І.Богуном, який, за свідченням автора «Історії русів», доводив, що «в народе московском владычествует самое неключимое рабство й невольничество в высочайшей степени.., и человеки, по их мыслям, произведены в свет будто для того, чтобы в нем не иметь ничего, а только рабствовать... Словом сказать, соединиться с таким неключимым народом єсть то же, что броситься из огня в пламя» [14; с. 98]. В мае 1650 года захотелось православным славянам отдаться в рабство и устроили конкурс среди иноСРАНЦЕВ. Гордо отказались от услуг хозяина-турка, т.к. тот не славянин и не православный. Гордо отказались от услуг хозяина-поляка, т.к. тот хоть и славянин, но не православный. А на лукавое предложение московского царя: «Навеки с Москвой, навеки с руссссским (???) народом» в Украине (!!!), а не наоборот, вечно на шару, лениво на печи хлебать «руссссским лаптем» «руссссские щи», согласились до того, как хозяин-барин надумал открыть рот, чтобы проглотить в крепостном угаре «сущееглупых холопов». Иначе быть не могло, т.к. иносранный царь был православный, да и от чудьних предков из числа венгро-финской группы вовремя, а главное незаметно «соскочил»-отрёкся на пользу перспективного славянства, «чтобы никто не догадался» о легитимности выполнения условий работоргового конкурса: «Поставили царів (чудьних иносранных с м.5.т.) самі, без Мене, ставили князів (партийных региональных с м.5.т.), але без Мого відома;…зробили для себе: (с ЧУЖИХ из-за 5 угла: наречия, начальника) идолов (руссссскоЯЗЫЧЕСКИХ)! Звідти загибель» – каноническое национальное САМОубийство и руссссскоЯЗЫЧЕСКОЕ идололожество. Если утрированно (без фарисейской ретуши, с акцентами на «деталях»), по уже известным результатам фальшивой (глиняно-железной добровольно-принудительной) ДВУсказательной-лживой дружбы щирого слов’янина с чудьним московским 5.т.-лукавством в доме щирого слов’янина (НЕ подпольного ТИПАславянского выскочки из племён венгро-финской группы), решая сиюминутные близорукие проблемы («…а дальше, хоть трава не расти») в ущерб перспективным дальнозорким задачам, «было принято решение» ОБЯЗАТЕЛЬНО, хоть за 3, хоть за 5 рублей, продаться в рабство какому-нибудь одному иносранцу (партии, олигарху), по причине того, что бы не быть рабом у какого-нибудь другого иносранца (партии, олигарха) – и кому продаться, царю крепостных (до сегодняшнего дня) рабов м.5.т., на том основании, что иносранный (партия, олигарх) «царь православный» (не молдавский…), таким образом усомнившись в каноничности своих канонических 650 летних киевских щирих христианских православных предков, достоинств и традиций; усомнившись в самой 650 летней вере в Святую Троицу без 50 летнего (на тот моиент) московского 5.т.-лукавства и начальства (партии, олигарха); таким образом НЕ увероваших в Святую Троицу без иносранного посредничества, без посредничества «прахов земли»: с руссссским понтом, они русссссские, с ними Бог. С руссссским понтом, партийные реги, московские «дочки» без Бога (и их НЕмосковские-НЕруссссские предки, крестившие Киевскую Русь), но с русссссским идолом-посредником. Так, голодные «исавы», незаметно для себя, т.к. имели дело сами знаете с кем, совершили сделку (ценой канонического национального САМОубийства) купили-продажи православного первородства в Киевской Руси и самого православия с 50 летней канонической (на тот моиент) иноСТРАННОЙ, «обрусевшей чуди», московской церковью: «…щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу (локальную победу над одними иноверными иносранцами) відмовився від свого первородства (на глобальную корысть единоверного, НЕ болгарского, иносранца). Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати (Помісне ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ) благословення, був відкинутий (в одно «величайшее здание рабства» – руссссскоЯЗЫЧЕСКУЮ «всея» НЕпоместную проклинающую… «республику свободную» проклинающей… церкви московской НЕсмиренно Великой «неделимой» Росссссии для Великих Потрясений): не знайшов можливости для покаяння, хоча зі сльозами (лукавыми-НЕщырымы) шукав його». «Ісав сказав: ось, я (телесно) вмираю, що мені до цього (духовного) первородства. … Він (Ісав) поклявся йому (Якову), і продав [Ісав] первородство своє Якову. І дав Яків Ісаву хліби і страви («сало руссссское» отравленного м.5.т.) …; і він їв і пив, і встав і пішов; і зневажив Ісав (в Київській Руси православне) первородство. … І сказав [Ісав]: … Яків, що он запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє». И сейчас московские «дочки»-«исавы» с модьним м.5.т.-лукавством под лживыми ширмами «украинская» продолжают, но уже осознанно, как 350 летние «рабы, подножки, грязь Москвы», верные каноническому руссссскоЯЗЫЧЕСКОМУ идололожеству, канонически отрицать на иноСТРАННОМ наречии иносранного идола из-за 5 угла, свои канонические 1000 летние киевские щирі побожні христианские православные традиции «своих» НЕмосковских предков, а так же своё и «своих» НЕчудьних предков православное первородство, доказывая это показушным рабским услужением иноСТРАННЫМ НЕсмиренно Великим проклинающим, НЕпрощающим (их же)… «прахам земли» – «отцов» их «Великих Господинов»: «… НЕ можеш поставити над собою [царем патриарха] ІНОЗЕМЦЯ (иносранца), який не (щирий) брат тобі». 350 лет канонического рабства для московских «дочек» в чудьнем московском раю пролетело незаметно. За это время гражданской войны, канонического (САМО)геноцида, канонические региональные клоны из московского 5.т.-лукавства – иносранные «дочки» так и НЕ выросли: продолжают канонически убивать (в себе и других) ненавистью «НЕканоничности», «НЕблагодатности»… Того, Хто наповнив для молитви та спілкування, українську мову; проклинают ЧУЖИМИ иносранными анафемами-проклятиями СЕБЯ (!!!), «свою» щиру-без м.5.т.-лукавства плоть и БЕЗПЛОТНИЙ щирий православний руський слов’янський український дух; ЛЖЕсвидетельствуют московским иносранным православным первородством в Киевской Руси против самих себя и своих руських славянских киевских предков, крестивших Киевскую Русь и нагло обзывают их некими «руссссскими»; ПЕРЕхрещивают СЕБЯ (!!!) и щирих православных славян в …350 летних модьних «дочек» чудьнего московского 5.т.-лукавства, при этом, канонически лгут нам, перед лицом Господа, что так было 1100 лет, со времён проповеди слова Божьего славянам святыми равноапостольными Кириллом и Мефодием. «Рабы, (подножки, грязь Москвы) слухайте у всьому господарів ваших ЗА ПЛОТТЮ…». Если плотское жлобское бытие формирует рабское сознание, то как мы видим из апостольских наставлений, что ничего страшного не происходит…с барином, но когда руссссскоЯЗЫЧЕСКИЕ рабы-славяне бегают в «шестёрках», извините, в «пятЁрках»-«отличниках» у подпольных НЕблагодарных наследников племЁн венгро-финской группЫ, у НЕсмиренно Великих Господинов по московскому (5.т.) НЕщырому-злому духу из-за 5 угла, и при этом без стыда (национально-православного, Соборного Поместного) тиражируют и кичатся «однодумностью зла» («…нехай вони будуть уловлені хитрощами [с м.5.т.], які самі придумують»), то таким образом, они афишируют своего иносранного создателя, они подтверждают, что они по-быстрому канонически клонированы чудьним московским 5.т.-лкавством в проходной региональной подворотне, т.к. все мы рабы по духу и по плоти Творцу (даже неких «руссссских») нашему, через исполнение Помісного «закона Бога тієї землі»: «…Я, знищу імена (чудьних иносранных) ідолів з цієї (Помісної слов’янської щирої) землі, і вони не будуть більше згадуватись,…і нечистого (НЕщырого ЧУЖОГО проклинающего НЕпрощающего…) духа вижену з землі» у Богакраїни. Кто не понял: это НЕ cборная НЕславян: московитов-росссссиян единодушна із щирим слов'янським духом в українському домі по(д)божно виконуючи Помісний «закон Бога тієї землі». С ЧУЖИМ имперским (монархическо-комммммунистическим) каноническим московским 5.т.-лукавством, растленным национальным САМОубийством душком воспитывают из поколения в поколение национально стерилизованных и мёртвых, ещё во время похотливого канонического зачатия с иносранным идолом, глиняно-металлических комсомольско-православных русссссоЯЗЫЧЕСКИХ гибридов, русссссоЯЗЫЧЕСКИЕ «священнннники (партии регионов), що знеславлюють ім’я Моє», «втирающих» иноСТРАННЫМ наречием иносранного идола канонические заслуги сатаниста-сталина с м.5.т., перед московской церковью и империей: «УСЕ що звершується у них (ТИПАмосковских региклонов: ПР, КП, РО импортного Патриарха) неправдиве (НЕщире, с московским пятым темпераментом). ...Вони залишили після себе неправду і сором своїм (двоедушным региональным партийным ТИПАмосковским кривоязыким кривлякам, модьним, «донецким») нащадкам». «І візьмуть із (реги)синів твоїх, які народилися від тебе («евтихия»), яких ти народиш, – і вони будуть (региональными) ЄВНУХАМИ (национально стерилизованными, с чужим в Украине московским лукавством) у палаці царя Вавілонського» точнее, московского. Теперь верные делу канонического национального САМОубийства, идололожества и самому идолу – московскому 5.т.-лукавству, московские «наЁмники», Гордые, что они не турки, не поляки, а в особенности НЕ украинцЫ в Украине, под лживыми вывесками «украинская», но рабы-клоны «земли руссссской» в Украине Киевской Руси, пасут в рабстве ЧУЖОЕ региональное лукавое стадо, регулярно празднуя юбилеи хозяина-клонирователя: «Хто збирає, віднімаючи у (щирої) душі СВОЄЇ, той збирає для (лукавих) ІНШИХ, і благами його будуть пересичуватися ІНШІ (иносранные и партийные идолы). Хто злий для СЕБЕ (национальный САМОубийца), для кого буде добрий? Немає гірше за (реги)людину, яка недоброзичлива до самої себе, і це – винагорода за злість її (на себя). Якщо вона і робить (ПЛОТСКОЕ – которым угодить Богу нельзя) добро, то робить у безпам'ятстві, й опісля виявляє зло своє» - человеческого раба. Непостежимо, почему необходимо одним «прахам земли» быть обязательно рабом у других «прахов земли», да ещё до исступления хвалиться этим до национальной своей смерти: «Неприємна похвала в устах грешника («двуязычного»), бо не від Господа послана вона.» И что это за такие лукавые канонические условия (клятва) человеческого рабства, чтобы рабовладелец был обязательно неким «руссссским» (НЕ беларуским, НЕ сербским, НЕ болгарским…) православным ТИПАславянином: Лукавым быть не запретишь. Щирим бути не примусиш. «Приналежність українців до „центру“ на противагу НЕ слов’янським „окраинам“ імперії НЕ можна однозначно оцінити як „позитивний“ чи „негативний“ для них чинник – вона мала свою ціну (каноническую национальную смерть), адже саме дискримінація національних еліт дозволила зберегти значну національну окремішність полякам, грузинам тощо. Натомість українська еліта зазнавала надзвичайно сильного впливу російської культури (м.5.т.). …православ’я … ототожнювалося з російськістю („расколы“, „предательства“, „НЕканоничность“, „НЕблагодатность“, „фашизм“-НЕкоммунизм ототожнювалося з українством в Україні, із Тим, Хто наповнив для молитви та спілкування українську мову), …православні (особливо щирі побожні) етноси піддавалися сильному тиску з метою (на[д]божного ПЕРЕкрещивания из 650 летних побожних) русифікації, ніж НЕправославні. …Припинення дискримінації (воспитание раба как родную – с м.5.т.-лукавством дочку) відкрило шлях для значно сильнішої асиміляції. Тож українцям у цьому плані особливо пощастило – чи ні, залежить від того, як на це подивитись»: щиро или лукаво, очами подоби Божої или глазами реги-клона из иносранца. «Без одкровення з висоти (що українська мова – нова слов’янська, нова руська, наповнена Духом Святим для молитви та спілкування) народ неприборканий (национальные САМОубийцы и руссссскоЯЗЫЧЕСКИЕ идололожники), а хто дотримується закону (Бога[-любові] тієї землі) – блаженний. Словами (щирими побожними, наповненими Духом Святим) НЕ навчається раб („подножка, грязь Москвы“), тому що, хоча він і розуміє їх, але НЕ слухається. …Якщо (350 лет) з дитинства виховувати раба („подножку, грязь Москвы“) у розкоші, то згодом він захоче бути сином», точнее, национально мёртвой московской «дочкой», ЯЗЫКО«блудящей и шляющейся за другой плотью», «рождённой для унижения» кривоЯЗЫКАТЫМ ру-идололожеством. «„праффисеанальный“ раб („подножка, грязь Москвы“) никогда не мечтает стать свободным (от м.5.т.-лукавства в Помісній УПЦ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ) – ибо он лелеет тайную мечту стать рабовладельцем (партийной реги-масссссовки). Генетических рабов („подножек, грязь Москвы“) победить невозможно (?), потому что это их природа („влияние первого“ лукавого – телегония) и первичное назначение – они ничего не способны создать, т.к. лишь пользуются уже созданным и способны бороться насмерть (проклинать, НЕпрощать, «ЛЖЕсвидетельствовать»…, «ПЕРЕкрещивать»…) за право владеть чужим добром» – на(д)божно-богоборческим иносранным чудьним м.5.т.-лукавством. «Не лихослов раба (подножку, грязь Москвы) перед господарем його („Великим Господином, отцом нашим“), щоб він не прокляв тебе, і ти не залишився винним (національного воскресіння)». Тому ця писанина не для иносранного ру-искусителя, на тій же підставі, що «…потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині (организации, партии, НАРОДУ…) …». Когда одни «прахи земли» теряют веру в Бога, то начинают поклоняться другим «прахам земли» (идолам): иносранцам, партии, олигарху…, ища у них защиту от третьих «прахов земли» : «Хто ти (региклон), що (надеешься, хвалишься…) боїшся людини (божества московского), яка помирає, і сина людського (руссссского творца-клонирователя), який те саме, що трава, і забуваєш Господа, Творця (щирого руського слов’янського українського духу-мови, нації, Держави, Церкви) Свого...». Когда один «прах земли» надеется на другого «праха земли», всегда найдётся третий «прах земли», который «купит» страх перед человеком, иносранцами, олигархами…. Дело лишь в конкретных НАЦИОНАЛЬНЫХ иносранных интересах (в Украине), и вечной ЦЕНЕ взаимного страха за которую (картёжники: подстрекатели и поручители) мировая общественность всегда «договорится» с росссссийской империей, а росссссийская империя всегда «договорится» с мировой общественностью, разыгрывая взаимовыгодную для вечных иносранных картёжников вечную (? пока не воскреснем в Помесній УПЦ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ) украинскую в Украине карту: «Запад проиграл (в подкидного дурака) Путину битву за влияние на Украину», констатируют иносранные обозреватели, после продажи за 30 серебренников национальных интересов у Богакраїни, продлевая срок зависания «дамоклова меча» черноморского оккупационного флота РФ.. «Якщо світ вас ненавидить (канонически поручился перед чудьним московским 5 темпераментом за национальное САМОубийство и руссссскоЯЗЫЧЕСКОЕ идололожество), знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви (щирі-БЕЗ м.5.т.) були від світу (с м.5.т.), то світ любив би (как каноническое чудьнее московское 5.т.-лукавство) своє; а оскільки ви не від (московского 5.т.-лукавого) світу, але Я обрав вас від світу, тому і ненавидить вас світ. Якщо Мене (канонически) гнали, то гнатимуть і вас»: «Не пускатимуть, наче собак, до церкви Божої», до Помісної УПЦ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ у Богакраїни Святої Київської Руси. Но это не вина иносранных картёжников-искусителей к каноническому национальному САМОубийству («Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині [организации, партии, НАРОДУ…], через яку спокуса приходить»), т.к. те защищают СВОИ национальные иносранные интересы. Это вина наша, «купившихся» на искушения руссссскоЯЗЫЧЕСКОГО идололожества, корыстно защищающих ЧУЖИЕ (!!!) национальные иносранные интересы: «Рід (національного) духовного вбивства – СПОКУСА, тобто коли хто зводить (спокушає) ближнього у НЕ вір’я (в канонічність рідної мови, душі, нації від Бога) або на шлях порочного (политического партийного иносранно-ложества) життя і тим самим піддає його душу духовній (національній) смерті». «…блаженний той, хто не спокуситься через Мене». Та все ж угода в Переяславі була підписана. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами... «І потяглися на Москву наші земляки, – відзначав І. Огієнко, – і "за ласощі та за прихоті мирські" понесли туди свої сили та знання. «Родина нашего великорусского литературного языка – Болгария, – відзначав академік О. Шахматов. Но образовался он в Киеве, где испытал впервые благотворное влияние народной (славянской) среды. Окончательно развился он в Москве» [9; с. 106]. ТИПАславянский русский (на импортный греческий НЕславянский манер) язик – це трансформер (із) слов’янської української мови. После чего великорусская душа, т.е. канонический ребёнок (законно и правильно) проклял по-чёрному малоросссссийскую душу-наречие, т.е. «НЕканонического» родителя. Як сприймався Москвою культурний вплив України? Собор 1690 р., за часів московського патріарха Іоакима, осудив багато українських книжок (серед них книжки С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського), наклав на них «проклятство и анафему, не точию сугубо и трегубо, но и многогубо», захищаючи народ православний «от прелести латинския, еже киевские новые книги утверждают» [9; с. 141]. «Сжигая на своих площадях книги «литовския печати», − писав професор О. Архангельський, − Москва в то же время пользуется теми книгами», т.к. лукавство (пятый темперамент) никто у московитов не отнимал. А професор І. Огієнко відзначав: «Так загинула сила українських книжок, про які тепер ми тільки і знаємо, що самі їх назви» [9; с. 141]. Одразу ж після підписання Переяславської угоди між Україною і Московією почалася русифікація українців. «Тишайший» цар Олексій Михайлович вже наказував українцям: «хохлы, которые у вас на головах, постригите»… І почалась русифікація з отих хохлів, а закінчилась душею…» Вже 1667 р., Московія, відкинувши Переяславські угоди і навіть не порадившись з гетьманом, віддала Польщі значну частину українських земель. По Андрусовскому перемирию 1667 г. Россия и Польша разделили между собой Украину. Еще через 14 лет по так называемому вечному миру с Польшей. Украина окончательно была расчленена на левобережную и правобережную колонии. «І саме після цього, − відзначає В. Гейченко, − перед Європою була поставлена вимога про найменування Московії Росією». Наша мова вкраїнська, наші книжки завше муляли очі Москві. Ще року 1677 патріарх Іоаким, наказував видерти з української книжки листки, бо вони «несходны с книгами московскими.» Петро І запозичив одну з давніх назв України – Московське царство стало іменуватись імперією Росією, запозичив і всю її історію. Тепер Київ – «матерь городов русских» (замість «руських»), Ярослав – «великий русский князь, собиратель земель русских», українці стали «малороси»… Петро І, посилюючи самодержавство, посилював тиск на Україну. Царські війська, що розмістилися в Україні, завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль я отримую скарги на свавілля російських військ», − писав Петрові гетьман І. Мазепа. Царедворец Меншьиков не раз грозился уничтожить Украину, а гетмана Мазепу сослать графом в прибалтику. Петро І почав вимагати, щоб козаки воювали виключно за інтереси царя, що суперечило Переяславським угодам, а коли виникла загроза нападу Польщі на Україну і Мазепа звернувся по допомогу до царя, Петро відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». «Це було для гетьмана останньою краплею, − відзначає О. Субтельний. – Петро І порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві.» А зв’язавши свій задум із могутньою тоді Швецією, водночас ворогом і Москви й Варшави, Мазепа кинув на цілий світ гасло, яке так геніально сформулював Вольтер: «Україна завжди прагнула бути вільною.» «Петро І…(«православный царь» – «царь-атихрист») ненавидів Україну за її повсякчасні поривання до волі, за тверду оборону старої автономії… Петро І зводив з світа українських козаків, що ними держалась Україна…, де тільки міг. Сила наших козаків полягла, коли будували Петроград… Сила українців загинула на важких роботах на півночі, де вони будували Ладозький канал, фортецю св. Хреста… За чотири роки (1721 – 1725) цієї каторжної роботи загинуло козаків більше 20 тисяч, не лічачи тих, що повернулися каліками… «Відповідно до указів Пет»і № «I … було змінено кирилицю на гражданку, …що перервало нормативний розвиток українського правопису на два сторіччя, закувавши мову в чужий однострій і силоміць поєднавши її з граматичними законами» иноСТРАННОГО „росссссийского наречия“. «Під час друкування українських книжок у Москві запроваджувалася цензура (до цього українці уявлення НЕ мали, що таке цензура)» от СУПЕРканонического, иносранного из-за 5 угла, чудьнего м.5.т.-лукавства. Автор «Історії русів» наводить гнівні слова наказного гетьмана Павла Полуботка до царя Петра: «Но, пока еще жив, говорю тебе истину, о Государь! что воздаси Ты непременно отчет перед Царем всех Царей, Всемогущим Богом, за погибель нашу и всего народа». «Мерзота для царів – діло беззаконне, тому що правдою утверджується престіл». Это относится ко всем монархам и Патриархам из-за угла, в т.ч. к ПРОмосковским и светским и религиозным региональным князям зла-«грешникам ДВУязычным». «…в нас на кожного Мазепу знаходилося кілька кочубеїв, а на кожного Дорошенка по кілька сірків, тому й вийшло так …: „козаки самі себе завоювали“. …Правда полягає (і) в тому, що хитра (с м.5.т.-лукавством) політика на те й була спрямована, що сіяти в українському суспільстві (канонический) розбрат, НЕ допускати („раскольнической“) одностайності, суспільної („предательской“) згоди. „Задля нашої безпеки, – писав Д. Голіцин, – треба насамперед сіяти незгоду між полковниками і гетьманами. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли (реги)народ побачить, що гетьман не має більше тої влади, як Мазепа, то, сподіваюся, буде приходити з доносами…“. …а той, хто посіяв незгоду („руссссский бунт“, то и пожнёт), легко прибере до рук (Москвы) і зраджених, і зрадників разом із їхньою країною. …бо … „основою політичного підпорядкування є підпорядкування духовне“ – (на[д]божное с м.5.т.-лукавством), казав Ордин-Нащокін». У ХІХ ст. німецький учений К. Маркс доводив: «У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби, стоїть колиска Московщини. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, а й тотожною… Московщина породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тоді, коли Московщина стала незалежною, вона й надалі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, що йому Чингізхан заповів здобути світ…» Українці несли в Росію світську науку європейського рівня того часу, дали Росії унормовану мову, перший буквар якої було надруковано у Львові. Вся Росія вчилася з арифметики Магницького і граматики Смотрицького. Разом з культурою, наукою, освітою українці несли дух козацької республіки. Тому Петро зачинив українські «ворота» в Європу і зайнявся «прорубуванням вікна». Першу граматику власне російської, а не церковнослов’янської мови написав швед Лудольф, який відзначив, що московіти розмовляють по-російському, а пишуть по-слов’янському. Это из-за лукавства (п’ятого темперамента), которым они делятся с окружающими их «неканоническими» «фашистскими» народами. 20 грудня 1720 р. Петро І видав указ київському губернаторові, щоб «во всех монастырях, обитающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куриозные письма оригинальные, рукописные и печатные…». Цим указом Петро І започаткував практику вивезення з України архівів, започаткував підхоплену всіма наступними правителями Росії злочинну практику пограбування народу з метою позбавлення його історичної пам’яті. «Малая Россия, Лифляндия и Финляндия − сии провинции, также Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали глядеть как волки из лесу». (не фашистка Екатерина II. «Байстрюки Єкатерини / Сараною сіли. / Кажуть, бачиш, що все-то те / Таки й було наше…»). «Першою масовою спробою перейменування назв поселень, що ввійшли до Російської імперії, − відзначає Ю. Лоза, стала заміна українських назв на сербські, угорські, звідки походили переселенці.» Після завершення російсько-турецької війни Катерина ІІ 1775 р. зруйнувала і пограбувала Запорізьку Січ, «чтобы и имя гетманов исчезло». Того ж 1775 р. скасувала автономію українських міст по магдебурзькому праву та Литовському статуту: («… тая цариця – / Лютий ворог України, / Голодная вовчиця!..» «Не можно вам (козакам) оставаться, вы уже ни в каком виде не можете приносить пользу». Потемкин. Коментар до другого руйнування Січі. «Товариші-запорізці / …І розказують і плачуть, / Як Січ руйнували, / Як москалі сребро, злато / І свічі забрали / У Покрови … / Як цариця по Києву / З Нечосом (потёмкиным в парике) ходила / …І як степи запорізькі / Німоті („безмовним тваринам“) ділила / Та бахурям (фаворитам, с которыми… „лёжа, стоя и с колена“) і байстрюкам (НЕзаконнорожденным) / Люд закріпостила (раздавала землю и усадьбы, что привело введение в 1783 г. крепостничества для вольных до тех пор, в.т. и „одессссских“ крестьян и козаков). / Як Кирило з старшинами / Пудром осипались / І в цариці (до сих пор в реги-одесссссе, реги-севастополе…), мов собаки, / Патинки лизали»). 1785 р. сотні тисяч вільних селян та козаків були «подаровані» Катериною своїм фаворитам. «І тихий край наш з того часу занімів в кайданах кріпацтва», − писав І. Огієнко. «…на початку XVII ст. (за польських гнобителів) панщина в Україні становила 2 доби на тиждень, а у XVIII ст. (при росссссийских „освободителях“) уся Україна була покріпачена…». 1782 р. розпочався новий наступ на українську мову. Тоді ж, як відзначив академік М. Грушевський, по всіх церквах було наказано, аби дяки та священики молитви читали та правили службу Божу, «голосом, свойственным российскому наречию» − сросийщеным «НОВОцерковнославянским» языком. Обратите внимание на словосочетание: «российскому НАРЕЧИЮ». Эх, маху дали, впросак попали Великие Набыченные, НЕпогрешимые, НЕпобедимые, НЕпрощающие, 5темпераментные проклинатели. А. Авторханов відзначає: «Австрийцы признавали факт существования украинской культуры и украинского языка, а вот свой славянский и единоверный «старший брат» не признавал ни того, ни другого». З 1834 р. значно зросло вивезення архівних документів з України до Петербурга. Заборонено всю українську літературу, цензура почала викреслювати навіть з історичних пам’яток місця, де вбачала «пристрастие к малороссийской народности», «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству». Викреслено скрізь слово «воля», навіть там, де було «кінь гуляє на волі». Уряд цілком заборонив вислови «Україна» , «український», іще більше – навіть «Малоросія», «малоросійський» заміняли на «Юг России», «южнорусский», а то й цілком просто на «русский». 18 июля 1863 г. циркуляр валуева гласит: «…вследствие обстоятельств чисто политических, НЕ имеющих никакого отношения к интересам собственно литературным. …употребление в училищах малороссийского языка нигде НЕ допущено; …даже возбуждение этого вопроса принято большинством малоросссссиян с (региональным) негодованием …. Они весьма основательно доказывают, что никакого особенно малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши. …и киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета. …министр ВД признал необходимым … сделать по цензурному ведомству распоряжение … пропуск книг на малороссийском языке духовного содержания, учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, ПРИОСТАНОВИТЬ. …жодна інша мова („братьев [меньших] славян“) НЕ піддавалась (в Россссси) у сфері книгодрукування таким репресіям і бюрократичним обмеженням». Нова хвиля русифікації накотилась на Україну – згідно з законами 1869 та 1886 рр. чиновникам всіх відомств призначали платню за русифікацію: «В десяти юго-западных губерниях лицам русского происхождения, исключая однако местных уроженцев, производится доплата к содержанию…» Эмский указ 18 мая 1876 г. «…мав 11 пунктів. … обмежували розповсюдження української літератури і передбачали заборону видань українською…, за винятком історичних пам’яток …(і тільки з дозволу ГУД…). …підкреслювалася заборона на „кулішівку“ – запропонований П. Кулішем фонетичний правопис. …заборона …української мови поширювалася і на сценічні вистави… (публічні читання, публікація текстів до нот). …пропонувалося не допускати викладання малоросійською мовою …, „очистить библиотеки …“ від книг малоросійською…. …пропонував надати фінансову допомогу … москвофільським газетам…; закриття (україномовних) …, припинення … діяльності Південно-Західного відділу РГТ і вислання з краю П. Чубинського та М. Драгоманова». До друку допускались лише тексти, написані «ярижкою», яка незграбно і неточно пристосовувала російські літери до української фонетики. 1880 р. спалено український переклад книг Йова. Кожна українська вистава мусила бути попереджена виставою російською. Відзначав Р. Смаль-Стоцький, − на ідею «обрусєніє» України працювала не тільки вся адміністрація, народні школи, гімназії, армія, а… і вся церква з Антоніями та Євлогіями, університети з Погодіними, Соболєвськими, Флорінськими, Дума з Пурішкевичами, Бобрінськими, преса з «Новим Врємєнєм», «Кієвляніном», а до того – ще вся так звана чорна сотня, що об’єднувала широкі шари московського суспільства в Україні. «1888 р. – указ» саші № «III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожі, Колі, Сені [„Ах, вы сени, мои сени, сені новые мои“], Петі, Вані, Міші, Даші, Маші [с „Уралмаша“] й под.)». «…спеціальне розпорядження про скасування заборон на друк українською мовою вийшли аж у травні 1907 року. …однак …, церковні ієрархи забороняли своїм підлеглим передплачувати і читати українські видання, про небезпеку з боку українського руху (Духу Святого, що наповнив українську мову) говорили священики (партии регионов, „які знеславлюють ім’я Моє“) на проповідях у церквах». …У березні 1908 року за сприяння … столипіна в Києві було створено (КВН) „Клуб руссссских националистов“». 1910 р. П. А. Столипін вперше від часів Катерини ІІ російський уряд визнав українців народом! НЕ нелюдями. (Ура! Спасибо за подарок, благодетели, спасатели-скруджы наши. А вот региклоны «донецкой республики» до сих пор считают себя «салом руссссским» золотого имперского «сортира», пропитанных иносранным московским 5.т.-лукавством, который не пахнет, извините, чужой иноСТРАННОЙ чудьней-ТИПАславянской московской проклинающей, НЕпрощающей, ПЕРЕкрещивающей… благодатью.) 1930 року було ліквідовано інститут української наукової мови, а вже у 1933-35 рр. … було заборонено український правопис. С.Караванський: «…переслідуючи українську мову, царський уряд НЕ втручався до українського культурного процесу: царат НЕ визнавав … мови і НЕ цікавився, як українці творили своє „нарєчіє“. Ця ситуація змінилася після революції. Визнавши українську мову де юре, большевицька влада … з 30-х років …, стала брутально втручатися до українського культурного процесу. Контроль за … мовою перебрали партійні боси, добираючи і вишколюючи … мовознавчі кадри…. Там, де не можна було відверто запровадити російських форм, запроваджені форми максимально наближені до …(иносранных), або живцем здертих з …(чудьних)». «…никто ещё не сосчитал, сколько же миллионов бандеровцев сталин загнал в лагеря, потому что весь (щирий побожний) украинский народ в его глазах (350 летних православно-коммунистических руссссских иносранцев-оккупантов и руссссскоЯЗЫЧНИКОВ с м.5.т.) состоял сплошь из одних бандеровцев». Зауваження сталина (Патриарха из г. Москвы, I секретаря у «обрусевшей чуди», главарей комсомольской партии регионов), що він депортував би до Сибіру всіх українців («раскольников», «предателей» м.5.т.-лукавства), якби їх не було так багато, …не віщувало нічого доброго. … Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягались у форму УПА (под вывесками и с удостоверениями «украинские»: «що тобі до миру?») й грабували та мордували українських селян. …у 1949 р. «…викладачі … читають свої лекції переважно російською мовою. Українська зникла цілком з кіноафіш, …зникає з трамвайних вагонів. …ці дрібниці (и в 2010 г.) також роблять політику» (духовного [САМО]геноцида). «У 1953 р. навчання у всіх вузах Західної України велося російською мовою…». «…було проведено нові перейменування (ПЕРЕкрещивания) значної частини поселень України …, поряд із перейменуванням назв іншомовного походження, було ліквідовано багато історичних, первісних староукраїнських назв, утворення яких сягало ще княжих часів». «…у Львові … було вилучено 2155 творів мистецтва, з яких багато спалених …, розбито молотом. Серед знищених … твори …». «…інтелігенцію України охопила паніка. …вона кинулася визнавати власні помилки і просити вибачення. …Але якраз коли всі збиралися з силами, щоб пережити наступну сталінську (РЕГИОНАЛЬНУЮ) чистку … «великий вождь» помер. … було чути, як Україна полегшено зітхнула». Позірно ліберальна хрущовська реформа передбачала право батьків вибирати мову навчання для своїх дітей. На практиці це означало, що можна навчатися в Україні й НЕ вивчати української мови. …у 1964 р. вщент згорів відділ бібліотеки АН України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і документів з української історії та культури. У вчиненні цього … злочину зізнався якийсь Погружальський – русофіл зі схильностями психопата. Головною турботою Шелеста (I секретар КПУ з 1963) були економічні турботи України. …(бо) в економічних стосунках із Радянським Союзом в цілому Україну обраховують …. В його промовах лунали заклики, «як найдорожчий скарб» берегти «прекрасну українську мову». …У 1972 р. Шелеста усунули … за звинуваченням у «м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному „місництву“»…. Своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потураннями русифікації Щербицький (ущербный) міг би ввійти в історію як викінчений тип «малороссссса»…. На відміну від свого попередника Щербицький послідовно користувався російською мовою в офіційному спілкуванні, … виступав за жорстоке й безкомпромісне придушення дисидентства. …До 1980 р. приблизно три чверті членів Української Гельсінської групи (із 1976 р.) отримали терміни ув’язнення від 10 до 15 років. …Між 1969 і 1980 рр. частка журналів, що виходили українською мовою, знизилася 46 % до 19 %; між 1958 та 1980 рр. відсоток книжок, що публікувалися українською мовою, впав 60 до 24. …слідчі органи надавали великого значення такій заяві свідка звинувачення …: «Я зразу зрозумів, що Стус націоналіст, бо він весь час розмовляв українською мовою» (в Україні). …Інший метод, …для проведення русифікації … полягав у заохоченні переселення сюди росіян і виселення українців … під вивіскою «плодотворного обмена специалистами» …. Варто зауважити, що росіяни взагалі виявляють схильність виїжджати зі своєї республіки. Особливо улюбленим краєм для росіян є Україна (интуитивно имеют потребность у смиренній щирій побожності, бегут от чудьнего московского 5 темперамента [лукавства], но по лукавой имперской привычке, продолжают «качать [набожно] права» славянам: «мЫ руссссские, с нами Бог»). …незважаючи на те, що територія України становить тільки 2,7 % території Союзу й на ній проживає лише 18 % населення, тут зосереджено 30 % усієї промисловості… 93 % всієї власності України належить Союзові й тільки сім – республіці. За оплатою праці в промисловості Україна посідає 9 місце серед 15 республік, а в сільському господарстві – 12…. З 1959 по 1989 рр. в цілому по Союзу населення зросло на 37 %, зокрема росіян – на 59,9 % …, а українців – лише на 16,2 %. Добробут у вигляді зарплати зріс в Союзі на 28-32 %, а на Україні – лише 18. Україна – єдина країна в Європі, національне населення якої НЕ зростало впродовж 50 років, а за останні 1979-1989 рр. зменшилось на 5 %.... На 1987 рік, внаслідок шовіністичної русифікаторської діяльності в таких українських містах, як Донецьк, Луганськ, Сімферополь, Миколаїв, Чернігів, НЕ було жодної школи з українською мовою викладання (в Запоріжжі – 1, Кіровограді – 4, Одесі – 3, Харкові – 2, Черкасах, Херсоні – по 5…. Наприкінці 1980-х років стало відомо, що Україна є єдиною республікою, де смертність населення перевищує народжуваність. …1989 р. хворий Щербицький остаточно зійшов зі свого поста… У Закарпатті почали поширюватися думки про те, нібито місцеве населення є русинами (наследниками наследников племён венгро-финской группы: чуди, мещеры… с м.5.т.), а НЕ (щирими побожними слов’янами) українцями. Намагаючись відновити (350 летние имперские) історичні міфи, складені (руссссскими) комуністам за часів панування радянської російської імперії, НЕ маючи змоги спростувати історичні факти, які стали відомі …, комуністи (а также руссссскоЯЗЫЧЕСКИЕ: славящая сталина и награждающая коммунистов религиозная организация «республики свободной» церкви московской и комсомольско-богоборческая партия регионов) стверджують, що «совершается новая фальсификация истории» (раз «новая», то значит действительно ИЗНАЧАЛЬНО была фальсифицирована). При цьому (во время дружбы раба и рабовладельца в доме раба) про десятки мільйонів українців, замордованих…, ув’язнених в концтаборах і психушках …, ані гу-гу. …А чи можливе комуністичне (а также руссссскоЯЗЫЧЕСКОЕ: славящей сталина и награждающей коммунистов религиозной организации «республики свободной» церкви московской и комсомольско-богоборческой партии регионов) правління без злочину? Історія комуністичної практики побудови соціалізму (и руссссскоЯЗЫЧЕСКОГО православного комсомольско-сталинского регионализма) в будь-якому куточку земної кулі свідчить, що народ зазнавав мільйонних людських жертв (национального САМОубийства). …мовою у середовищі «українських» (а также руссссскоЯЗЫЧЕСКИХ: славящей сталина и награждающей коммунистов религиозной организации «республики свободной» церкви московской и комсомольско-богоборческой партии регионов) комуністів є російська…: «…більшовики (…царі) робили „обрусение“ (чуди, извините, руських славян) одним із основних знарядь (духовного убийства) „мирної“ боротьби з національно-визвольними рухами, ретельно вирощуючи й плекаючи зрадників (реги-клонов из м.5.т.-лукавства) у підкореній нації, т. зв. интернационалистов, людей, патріотизм яких ставав винятково пекучим росссссийским национализмом … панівної нації, …який протилежно відрізняється від спадкових рис характеру корінної завойованої нації…». «скорбний урожай сівби шовіністичних московських і колабораціоністських київських вождів пожинаємо сьогодні: у (руссссскоЯЗЫЧЕСКИХ областных центрах „донецкой республики“ имперского „сортира“) …в україномовних школах навчається лише 4 %, 0,9%, 0,3%, 5,4%, 16%, 7,1% учнів міста. …тираж україномовних (щирих побожних слов’янських) газет на сьогодні НЕ сягає 20 %. То до чого ж цей галас? Щоб домогтись визнання статусу офіційної для российского языка (сборной НЕславян: московитов-росссссиян)? Тоді у комуно-шовіністів з’являється надія, що „малоросссссийская“ свідомість переважатиме серед українців і самі українці будуть (проклинать вонючими-иносранными анафемами, НЕпрощать, ЛЖЕсвидетельствовать…, ПЕРЕкрещивать свою плоть и дух) найбільшими ворогами ідеї української самобутності». «колись ми були те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь від нас до них перейшло. Але тепер ми у них – як притча во язиціях!»: «Ми – раби (чрев и жоп), але й у рабстві нашому («для людей»: ру-иносранных и реги-партийных) не залишив нас Бог наш». | |||
|