«…гріх (двуЯЗЫЧЕСТВА) затьмарює в людині („двуязычных грешников“) розум, волю і совість».
Після Люблінської унії 1569 року утворилася нова держава – Річ Посполита, і Україна перейшла під владу Польщі. Польське панування породило культурну асиміляцію української шляхти, було поставлене під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти. Цьому сприяв і розкол православної церкви, частина якої прийняла унію з католиками. У 1568 р. Г. Ходкевич надав притулок друкареві Івану Федорову, якого вигнали з Москви «за спроби, – як пише О. Субтельний, – використати свою "блюзнірську" нову техніку книгодрукарства» [1; с. 91]. У його друкарні, якою керував І. Федоров, 1581 р. з'явилась перша повна Біблія, друкована слов'янською мовою. Відкрита 1580 р. Острозька академія стала врівень з найкращими європейськими колегіями. Покровителями руської культури і православ'я були не лише окремі магнати, а й численні групи міщан, котрі об'єднувалися в братства. Вперше слов'янські козаки з'явилися у 1480-х роках, але їхня чисельність значно зросла в середині XVI ст. з поширенням кріпацтва. Українські козаки, … засновували в степу укріплені табори – січі. У 1648 році український народ на чолі з Б. Хмельницьким повстав проти Польщі. «У добу національного відродження і боротьби за відновлення національної держави, – відзначає Г.Скрипник, – закріплюються етноніми "Україна" та "українці" замість етноніму "руси", "русини", "рутени"...» [8; с. 6]. У Східній Європі XV ст. суверенітет ототожнювався не з народом, а з особою... загальновизнаного монарха. На звернення Хмельницького до московського царя прийти на допомогу єдиновірним Москва реагувала надзвичайно обережно (корыстно) чекаючи, доки козаки і поляки не виснажать одне одного. Павло Алеппський із Сирії, що подорожував Україною в 1654 і 1656 рр., як відзначав історик В.Січинський, «зразу ж помітив велику культурність населення: "...По всій Козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку й філософію... О, яка це благословенна країна!.. Що за благословенний народ! Який він численний!" Побут свій у Москві, де П. Алеппський був майже 2 роки, він описує в дуже сумних фарбах... Про москалів він пише, що "всі вони, від великого до малого, мають п'ятий темперамент, а саме— лукавство"... "чужинцям нічого не скажуть"... "Життя москалів дуже зв'язане, та ніхто з чужинців не може зносити цього, і людині все здається, ніби вона у в'язниці... Жарти та сміх стали нам зовсім чужі, бо лукаві москалі підглядали нас і про все доносили. Бог хай спасе нас і звільнить від них"» [10; с. 82—91]. «Нехай посоромляться всі (руссссскоЯЗЫЧЕСКИЕ идололожники), що вклоняються (каждым чудьним этноСТРАННЫМ за пределами РФ) перед ідолами (руссссскими) та ще й хваляться ними», мол, они руссссские, с НИМИ (а не с немецкими фашистами) Бог. | |||
|